Рушили ми вперше за кордон на авто. На нашій Seat Ibiza. Відразу вирішили — ніякої самопожертви чи зайвого навантаження: їдемо по світлому, увечері — готель, відпочинок.
Вирушили вранці з Краматорська: Дніпро, Олександрія — і зупиняємося в готелі в Кропивницькому. Час був, тож ще трохи прогулялися місцевим дендропарком — невеликий, але приємний.
Вранці поснідали й вирушили далі. Наступна точка — Тернопіль. Зазвичай я їжджу за правилами, але тут — уже в’їхали в місто — клац! «Дія» повідомляє: штраф, десь перевищив швидкість. Відеофіксація — все чесно. А я й не пригадую. Ну, можливо.
Дві кнопки натиснув — і все сплачено. Все в порядку. Але виникає питання: мені завтра перетинати кордон, а штраф ще «висить» як непогашений — для зміни статусу потрібен час.
Робити нічого. Наступного ранку їдемо до Ужгорода. Трохи зайвого стресу отримав: перетин кордону вперше… Але на пункті пропуску питання штрафу навіть не виникло. Чи то оплату вже було видно в базі, чи то ніхто не перевіряв, чи то штраф просто не встиг «дозріти».
Разом із тим я зрозумів: швидкісний режим — це must have. І це не дрібниця. Це економія і фінансова, і емоційна.
До речі, наразі це мій перший і останній штраф за перевищення швидкості.