Свій перший у житті перетин кордону на авто ми вирішили зробити в Ужгороді. І, як це часто буває «вперше», усе пройшло не ідеально — зате цікаво і, головне, дуже повчально.
Отже, як я писав раніше, ми виїхали з Краматорська, далі — Дніпро, а потім трасою М50 через Кропивницький, Вінницю, Хмельницький і Тернопіль. Ночували у Кропивницькому та Тернополі, і вже тоді намітилися перші помилки в подорожі, які ми згодом врахували — але це було вже потім.
Наші перші помилки в цій подорожі
Коли ми планували подорож, одразу домовилися: жодних «штурмів». Їдемо 6–8 годин — не більше, далі готель, відпочинок, прогулянки. Щодо вибору готелів — повністю поклалися на «просто Google». Там же все є. І справді — є. У Кропивницькому ми так і зробили: зупинилися у передмісті та знайшли готель. Так само і в Тернополі. Здавалося б, жодних проблем. Але, як показала практика — і так, і ні. Про це розповім нижче.
Спочатку про першу нашу помилку. Так, це була саме помилка. Ми виїхали з Тернополя близько 9-ї ранку. До Ужгорода, начебто, небагато — близько 350 кілометрів, але ж їхати потрібно через Карпати. Середина осені, сонячно — це не проблема, але на кордоні ми були вже близько 16-ї. І тут одна подія почала накладатися на іншу. Замість того щоб заночувати в Ужгороді й зранку вже стояти на пункті пропуску, ми стали в чергу ввечері.
Чекали ми відносно недовго: близько двох годин у черзі і ще приблизно 40 хвилин — сам кордон і митниця, і наша, і словацька. Але до Словаччини ми потрапили вже десь о 19-й, з урахуванням різниці в часі.
З документами у нас усе було в порядку. Нічого забороненого не везли і не планували. Тож стандартне: «Куди прямуєте?» — «До Італії, у відпустку». Я одразу додаю, що я військовий (тому й маю можливість перетинати кордон), і інтерес до нас у словацького прикордонника швидко зникає. На митниці офіцер був трохи прискіпливіший, але без зайвого.
Проїхали Вишнє-Нємецьке — уже сутінки. Словацькі села мене здивували: таке відчуття, ніби комендантська година не у нас у Краматорську, а в них. На вулицях порожньо.
Роумінг, про який я навіть не подумав
До Кошице — трохи більше 90 км. Їдемо, вже з увімкненими фарами. Навігатор веде, але я навіть не задумався перевірити, як працює інтернет. Роумінг за кордоном — він взагалі є?
Близько дев’ятої вечора заїжджаємо до Кошице — вулиці порожні. Зупиняюся у передмісті: хочу знайти готель. А інтернету, можна сказати, немає. Google Maps — майже «мертві». Інтуїтивно їдемо до центру. Шукати готель по вивісках — ще той квест.
Пошук готелю вночі — погана ідея
За будівлями розумію, що це вже центральна частина міста. Думаю: треба зупинитися і пройтися пішки — так швидше знайдемо готель. Бачу стоянку, машин мало. Паркуємося. Начебто безкоштовно.
Зачинили авто, пішли шукати готель. Уже темно, втома дається взнаки. Це дійсно був центр. Пройшли повз Технічний університет Кошице — чув про нього, тут багато студентів з України. Гуртожитки, дискотека — хоча б тут є життя. Але готель так і не знайшли.
Військове рішення — спати в машині
Думаю: все, приймаю «військове рішення» — відпочивати. Повертаємося до машини, розкладаємо сидіння. І тут перший бонус: наша Ibiza, як виявилося, доволі зручна для ночівлі. Сидіння фактично перетворилися на ліжка.
Нормального інтернету так і немає. І тут мені спадає на думку просто перезавантажити телефон… Київстар привітав у Словаччині й миттєво дав нормальний швидкісний інтернет. Де я був раніше?
Але шукати готель уже не стали — переночували прямо на стоянці.
Рано-вранці, ще по темряві, вирушили далі — до Відня. Вже з нормальним інтернетом і певним досвідом.
Що ми зрозуміли після цієї ночі
Повернуся до бронювання готелів. Сама концепція наших подорожей передбачає мінімум стресу. У Кошице, щойно з’явився нормальний інтернет, я насамперед забронював готель у Відні через Booking. Це не лише додає визначеності з ночівлею, а й із маршрутом. Тобто в навігаторі одразу вбиваєш адресу готелю — і, повірте, їхати значно спокійніше з психологічної точки зору.
Що ми тоді зрозуміли?
На кордон краще приїжджати в першій половині дня. Після перетину — одразу перевіряти роумінг. І головне: бронювання готелю заздалегідь — це комфорт. І для ночівлі, і для самої поїздки.