Із Кошице ми виїхали майже вночі — десь о пів на четверту ранку. Олена швидко заснула, тож мені довелося самому оцінити передгір’я Карпат у Словаччині.
Темрява, туман, серпантини. У середині жовтня — це вже пригода. Траса не була пустою, але жодних проблем не виникло. Всі їхали за правилами, обережно і, навіть, у чомусь чемно.
Словаччина, яка “пролетіла”
Ми їхали у Відень. Ще коли планував маршрут, мені чомусь здавалося, що через всю Словаччину доведеться їхати довго. Проте ні. Країна невелика, дороги чудові, та ще й виїхали майже вночі. Тож до Братислави буквально долетіли ще до обіду.
І саме тут на нас чекав невеликий квест.
Навігатор і перший дзвіночок
Це була наша перша подорож за кордон на таку відстань, і я тільки-но освоював навігатор. Проте історія з Братиславою змусила мене інакше подивитися на навігацію в автомобільних тріпах.
Від початку ми не планували заїжджати до Братислави. На трасі перед столицею Словаччини є поворот на Відень — саме туди ми й прямували, де на нас уже чекав номер у готелі. Однак реальність внесла свої корективи.
Як я “проморгав” Відень
Я уважно слідкував за навігатором. Можливо, навіть надто уважно. Не те щоб я нервував, але поворот на Відень я просто пропустив.
Пізніше передивлявся відео, яке знімала Олена — так, усе видно: просто поїхав прямо і заїхав у Братиславу.
Пів години у столиці без плану
Не можу сказати, що це була проблема, але тоді я вперше опинився у європейській столиці та ще й у час пік. Тож довелося покружляти хвилин тридцять.
Навігатор працював начебто нормально, але відчувалася затримка на ключових розв’язках, і цього вистачало, щоб запізнитися з рішенням.
Урок, який залишився
Врешті-решт ми виїхали з Братислави і повернулися на трасу на Відень. Але я для себе чітко зафіксував:
навігатор — це добре, але дорожні знаки іноді працюють краще.
Замість того щоб постійно дивитися в екран, варто заздалегідь читати дорогу: знаки, напрямки, навіть розмітку на асфальті.
І це справді працює.
Братислава дала мені цей досвід — і я користуюся ним досі.