Частину зворотного шляху з Норвегії в Україну ми вирішили подолати паромом. Це і цікаво, і практично водночас. Тож до шведської Карлскруни приїхали увечері, щоб зранку спокійно, без поспіху сісти на паром до польської Гдині.
Ми оселилися в готелі й пішли прогулятися містом. Осіння погода була чудовою. Карлскруна — це, власне, військово-морська база Швеції вже не одне століття: бухти, морські форти. Але водночас — цілком цивільне місто, де стара архітектура непогано поєднується з новою.
Ще під час прогулянки я звернув увагу, що місцеві кафе та бари, м’яко кажучи, не порожні. Вечір суботи — все логічно.
А вночі мене розбудила молодь: гучно йшли вулицею і щось вигукували про поліцію. Мабуть, не дуже її бояться. Я попив води, посміхнувся і знову заснув.
Вранці ми поснідали, зібрали речі й вирушили до порту. Їхати було далеченько — майже 5 км, через усе місто.
Не встигли проїхати й третини шляху — бачу попереду поліцію. Гальмують усіх.
Восьма ранку, машин небагато. Показують і нам — добре.
І тут я згадую: водійське посвідчення лежить у рюкзаку в багажнику. Я заздалегідь поклав його туди разом з документами, щоб узяти із собою на паром — палуба з автівками під час плавання зачиняється.
Тобто документи не під рукою, як зазвичай. Думаю: ладно, без метушні. Спокійно виходжу й іду до багажника.
І тут до мене вже майже підбігає білявка у формі. Ну звісно, білявка — ми ж у Швеції. Ця думка мене навіть трохи розвеселила.
Підходить і починає щось говорити шведською. Я одразу кажу, що не розумію — вона миттєво переходить на чудову англійську.
— Driving licence, please.
Потім дістає алкотестер.
Я вже й так розумію, у чому справа.
— Take a deep breath, please.
Дую. Хотів було сказати, що взагалі не вживаю алкоголь, але потім подумав: нехай людина просто робить свою роботу. Та й самому цікаво.
Вона все робила не просто ввічливо, а з якоюсь щирою, спокійною посмішкою. Зрозуміло, цього разу я був не їх «клієнт».
Вона подарувала мені трубку від алкотестера, ще раз посміхнулася, побажала гарної дороги й побігла до колеги біля іншої машини. Там, здається, все було не так безхмарно… хоча, можливо, мені здалося.
Ми поїхали далі — на паром.
І я зловив себе на думці, що у Скандинавії доброзичливість — це норма.
Навіть спілкування з поліцією тут залишає приємні емоції.